Готовність дитини до школи: складові успішного навчання
Вступ до школи і початковий період навчання викликають перебудову всього способу життя і діяльності дитини. Школа з її класно-урочною системою і чинними програмами ставить дитину-першокласника в певні умови.
Як показує практика, ці умови вимагають від дитини вміння:
аналізувати запропонований зразок (виділяти його з навчального матеріалу).
Крім того, шкільне життя передбачає певний рівень розвитку дрібної моторики руки і зорово-рухової координації;
Завдання даються в послідовності, зручній для дитини (якщо немає вербального контакту, то на початку пропонуються завдання невербального плану).
але вони не повинні бути в полі зору дитини.
Розмовляючи з особливо сором’язливою і боязкою дитиною, можна запропонувати комусь із батьків сісти з нею поряд, узяти її за руку, щоб заспокоїти. При цьому треба стежити, щоб батьки не відповідали за дитину, не підказували їй відповідь.
Ні в якому разі не слід лаяти дитину чи виявляти невдоволення за неправильну відповідь або коли відповіді немає взагалі.
Дослідження рівня готовності дітей до навчання показують загалом високий рівень граматичної підготовки дітей. Більшість з них читають текст плавно, швидко, правильно ділять слова на склади, усвідомлюють, що речення складається зі слів. Діти достатньою мірою підготовлені до оволодіння письмом, у них добре розвинена дрібна моторика: у більшості дошкільнят рухи впевнені, вони швидко та легко зупиняють руку.
Усе це свідчить про те, що навчанню грамоти в дошкільних закладах приділяється достатньо уваги, більше ніж розвиткові мовлення, наочно-образного і словесно-логічного мислення, орієнтації у просторі, формуванню довільної поведінки.
Напрямки формування шкільної зрілісті дітей шестирічного віку
Орієнтація у просторі
Уміння орієнтуватись дуже важливе для успішного навчання у школі. Вправи на орієнтацію в просторі становлять для дошкільнят особливі труднощі.
Розвиток уявлень про просторові відношення тісно пов'язаний із засвоєнням їхніх позначень словами, тому, формуючи ці поняття, доречно подавати їх парами: верх-низ, над-під, спереду-позаду, ліворуч-праворуч.
Виконуючи завдання на визначення понять уліво-вправо, вгору-вниз, уперед-назад, середина, діти часом збиваються, намагаючись угадати правильну відповідь.
Наочно-образне мислення
Розв'язання під час шкільного навчання інтелектуальних завдань потребує від учня образного мислення, яке формується й розвивається на основі засвоєних ним узагальнених знань про предмети, явища та події навколишнього світу.
Важливо, щоб батьки й педагоги заздалегідь подбали про те, щоб дитина набула високого рівня узагальнення та абстракції. З цією метою нові поняття слід подавати за допомогою моделей та схем, які в доступній дошкільнятам формі розкривають приховані якості та зв'язки між об'єктами довкілля, виявлення яких становить для дітей найбільші труднощі. У такий спосіб у дитини формуються тісно пов'язані між собою плани відображення: план реальних об'єктів і план їхніх моделей.
Наприклад, формуючи уявлення про простір, дітей учать викладати з геометричних фігур план розміщення меблів у ляльковій кімнаті або розставляти їх відповідно до запропонованого зразка. Згодом моделювання слід поширювати і на нові види діяльності дошкільнят
Словесно-логічне мислення
Шкільне навчання будується на засвоєнні словесно сформульованих правил. Щоб вільно оперувати ними, дитина повинна мати добре розвинуте словесно-логічне мислення, яке базується на наочно-образному мисленні і є його природним продовженням.
Старше дошкільня вживає у своєму мовленні слова різного ступеня узагальнення. Проте це не завжди є свідченням того, що діти й справді розуміють відношення між загальним (видовим) і частковим (родовим) поняттями, що є основою логіки. Дослідження з цієї проблеми доводять, що в дітей старшого дошкільного віку словесно-логічне мислення розвивається значно краще, якщо поняттєві відношення розкривати їм за допомогою наочних моделей з умовно-символічним значенням.
Розвиток мовлення
Процеси мислення і мовлення нерозривно пов'язані між собою. Рівень оволодіння мовленням — показник розумових здібностей і загального психічного стану дитини. Отже, це важлива складова її готовності до шкільного навчання. Добре розвинуте мовленн я передбачає вміння зв'язно, послідовно і зрозуміло для інших описувати предмет, картину, подію, передавати хід своїх думок, пояснювати те чи інше явище, логічно розмірковувати на задану тему.
Мовлення дітей, що йдуть до школи, розвинуте недостатньо. Діти іноді використовують слова, не усвідомлюючи їхнього значення, що заважає їм опанувати більш високий рівень образного мовлення. Дуже важливо подбати про збагачення та уточнення словника дошкільнят, учити їх уживати епітети, порівняння, метафори, антоніми, синоніми. Цьому сприяє ознайомлення дітей з творами художньої літератури. Художні твори слід добирати у такий спосіб, щоб вони розкривали дітям різні грані дійсності: ознайомлювали з явищами живої і неживої природи, сферою людських взаємин, особистих переживань, світом мистецтва. Тому дитина ще до школи повинна навчитися складати зв'язну розгорнуту розповідь. Існує безліч способів сприяння розвитку мовлення в дошкільнят.
Зокрема, їм можна запропонувати такі завдання:
1.Визначити за допомогою запитань (який? з чого? де? для чого?), про який предмет ідеться, та передати цю інформацію одноліткові.
2 Дати розгорнуті відповіді на запитання за змістом прочитаного.
3.Описати картину, іграшку, предмет.
Удосконаленню мовлення дошкільнят сприяє їхня участь в інсценізаціях творів дитячої літератури.
Щоб активізувати мовленнєву діяльність дитини, дорослий повинен уміти ненав'язливо підказати тему, проблему, можливий розвиток подій. Він мусить підтримувати найменшу дитячу ініціативу, ставлячи навідні, уточнювальні запитання, демонструючи своє зацікавлення, створюючи ігрові ситуації.
Особистісна готовність дитини до школи
Особистісна готовність дитини до школи — дуже важливий компонент психічного розвитку малюка. Вона проявляється у ставленні дошкільняти до навчання, вчителя, самого себе. Вступаючи до школи, дитина має бути готовою до зміни ігрової діяльності на навчальну, до нових взаємин з дорослими та систематичної інтелектуальної праці.
Перша важлива умова готовності дитини до постійної праці - вміння підпорядковувати власні дії виконанню навчального завдання.
Причиною неуспішного навчання маленьких учнів частіше за недостатній інтелектуальний розвиток або фізичну слабкість буває недостатній вольовий розвиток. Дитині зі слабкою волею важко дотримуватися вимог шкільного життя, їй складно опанувати свої емоції та бажання. Вона керується переважно найближчими метою та завданням.
Провідний чинник вольового потенціалу дитини — спілкування з однолітками та дорослими. Соціально значуща для дитини особа є взірцем, який впливає на її поведінку. Орієнтуючись на позитивний зразок, дитина здатна докладати певних зусиль, проявляти стриманість.
Успішність навчання в школі великою мірою залежить від здатності учня сприймати умовність навчальної ситуації, підтримувати рольові стосунки «учитель — учень».
Якщо рівень довільності низький, дитина неспроможна усвідомити навчальне завдання в його специфічному значенні. У такому разі поставлені їй запитання вона сприймає як привід до побутового спілкування, часто не називає вчителя на ім'я та по батькові (вживає, наприклад, звертання тьотя), може раптово перервати хід уроку зауваженнями, що не стосуються теми заняття.
Механізм підпорядкування правилам формується в групових іграх, у ході яких здійснюється двобічна форма контролю: діти добровільно стають носіями певних умовностей і вимог та стежать за їх виконанням.
Друга складова особистісної готовності до школи — вміння дитини будувати стосунки з однолітками.
Процес навчання у школі має колективний характер, що передбачає взаємодію та співпрацю всіх його учасників. Тому особливого значення для дитини набуває засвоєння правил поведінки в товаристві однолітків. Оволодіння цими правилами забезпечує гуманістичну спрямованість особистості, уміння співвідносити власні інтереси з інтересами інших людей, установлювати з однолітками партнерські стосунки. Ці якості теж розвиваються у процесі гри, де дитина на практиці засвоює норми моральної поведінки.
Діти, які не опанували правил спілкування з однолітками, не вміють з повагою ставитися до інших: вислуховувати відповіді однокласників, радіти їхнім успіхам, співчувати в разі невдачі. Такі діти часто конфліктні, заздрісні, нерідко агресивні. Усе це гальмує їхню адаптацію до нових соціальних умов, входження в дитячий колектив. Отже, дуже важливим моментом особистісного розвитку дитини є знання нею норм спілкування та розуміння необхідності їхнього дотримання.
Третя складова особистісної готовності до школи - розвинута самосвідомість, тобто розуміння дитиною того, що вона собою являє, які здібності має, як до неї ставляться інші люди.
Найяскравіше самосвідомість проявляється в самооцінці — у тому, як дитина оцінює свої успіхи та невдачі, свої якості та можливості. Найчастіше в дошкільнят самооцінка завищена, що зумовлюється специфікою віку. Проте в деяких дітей вона буває заниженою, що може спричинити неуспішність навчання у школі, оскільки викликає страх невдачі, почуття постійної тривоги. Розвиток у дитини впевненості в собі, становлення почуття особистої гідності досягаються створенням для неї «ситуації успіху»: педагог власною поведінкою має показувати дошкільняті, що розуміє його, радіє успіхам і співчуває невдачам свого вихованця.
Дуже важливо прищепити дитині віру в свої сили, не допустити заниженої самооцінки. Для цього треба частіше її хвалити, у жодному разі не сварити за допущені помилки, показуючи, як їх виправити, щоб покращити результат.
